Благородство і сила духу цієї людини варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота — ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.
11 вересня, на малій батьківщині відбулися урочисті заходи з нагоди 148-ї річниці з дня його народження.
 |
| Привітальне слово до присутніх. |
З привітальним словом до присутніх звернулися Грабовський сільський голова В. І. Стадніченко, голова районної державної адміністрації П. П. Кідіменко, заступник голови районної ради Л. І. Откидич, член спілки письменників України, дослідник творчості Павла Грабовського В. П. Скакун.
 |
| Квіти до погруддя поета |
Учасники заходу поклали квіти до погруддя поета, як свідчення того, що Краснопільщина пам’ятає і любить свого видатного земляка. А оскільки вже за два роки будемо відзначати 150-річний ювілей славетного земляка, то тут же, біля погруддя було прийнято рішення про створення організаційного комітету, який займатиметься підготовкою до урочистостей.
Ось так, декількома абзацами можна було б і обмежитись у висвітленні чергової, неювілейної річниці народження нашого Великого земляка, але чомусь зачепили за живе слова сільського голови В. І. Стадніченка у його зверненні до учасників зібрання.
– Тяжке, підневільне життя безперечно позначилося на його літературному доробку, – говорить Володимир Іванович. – Щедро обдарований великим творчим хистом, вольовий, цілеспрямований, він у кращих умовах міг би лишити після себе ще вагомішу духовну спадщину. Але й те, що маємо, заслуговує безмежної подяки.
А й справді, якби Павло Арсенович був нашим з вами сучасником, жив у сьогоднішній час, ким би він був: поетом-опозиціонером, чи може перетворював свої вірші на пісні і під гітару виконував їх зі сцени, або був лідером якоїсь рок-групи? Чи може став політиком, народним депутатом? Поділитися власними фантазіями, а також почути думку щодо цього вирішив у присутніх на урочистостях.
– Тяжке, підневільне життя безперечно позначилося на його літературному доробку, – говорить Володимир Іванович. – Щедро обдарований великим творчим хистом, вольовий, цілеспрямований, він у кращих умовах міг би лишити після себе ще вагомішу духовну спадщину. Але й те, що маємо, заслуговує безмежної подяки.
А й справді, якби Павло Арсенович був нашим з вами сучасником, жив у сьогоднішній час, ким би він був: поетом-опозиціонером, чи може перетворював свої вірші на пісні і під гітару виконував їх зі сцени, або був лідером якоїсь рок-групи? Чи може став політиком, народним депутатом? Поділитися власними фантазіями, а також почути думку щодо цього вирішив у присутніх на урочистостях.
 |
| П. П. Кідіменко та В. П. Скакун |
Першим, до кого звернувся, був голова Краснопільської райдержадміністрації П. П. Кідіменко.
– Петро Петровичу, за радянських часів при вивченні творчості П. Грабовського робили акцент на тому, що він в першу чергу поет-революціонер, сьогодні частіше чуємо, що він поет-демократ. На Вашу думку ким він був насправді і ким би міг стати сьогодні?
– Якщо чесно, не бачу в ньому демократа, все ж він більше в душі революціонер, патріот і бунтар. Вивчаючи його творчість, можу передбачити, що й сьогодні Павло Арсенович був таким же палким революціонером, як і за життя, все рівно б виступав проти несправедливості, за права громадян, можливо створив якусь політичну партію національного спрямування на кшталт «Руху» В’ячеслава Чоновола. В усякому разі б не сидів десь під грушею і не спостерігав спокійно за тим, що відбувається у суспільстві. Знаєте, побільше б було таких людей, вони запалюють інших на активні дії, не дають їм похилити голови в безнадії.
– А як, на Вашу думку, Павло Грабовський сприйняв цей скандальний закон “Про основи державної мовної політики”, який значно розширює сферу застосування російської мови?
– Мабуть нормально сприйняв, адже тоді, в Росії, він спілкувався не українською, а російською мовою.
Так, з цим не можна не погодитись, адже у далекому Сибіру доволі проблематично було знайти собі співрозмовника, який би володів українською мовою, тим більше, що офіційно вона була під забороною.
– Петро Петровичу, за радянських часів при вивченні творчості П. Грабовського робили акцент на тому, що він в першу чергу поет-революціонер, сьогодні частіше чуємо, що він поет-демократ. На Вашу думку ким він був насправді і ким би міг стати сьогодні?
– Якщо чесно, не бачу в ньому демократа, все ж він більше в душі революціонер, патріот і бунтар. Вивчаючи його творчість, можу передбачити, що й сьогодні Павло Арсенович був таким же палким революціонером, як і за життя, все рівно б виступав проти несправедливості, за права громадян, можливо створив якусь політичну партію національного спрямування на кшталт «Руху» В’ячеслава Чоновола. В усякому разі б не сидів десь під грушею і не спостерігав спокійно за тим, що відбувається у суспільстві. Знаєте, побільше б було таких людей, вони запалюють інших на активні дії, не дають їм похилити голови в безнадії.
– А як, на Вашу думку, Павло Грабовський сприйняв цей скандальний закон “Про основи державної мовної політики”, який значно розширює сферу застосування російської мови?
– Мабуть нормально сприйняв, адже тоді, в Росії, він спілкувався не українською, а російською мовою.
Так, з цим не можна не погодитись, адже у далекому Сибіру доволі проблематично було знайти собі співрозмовника, який би володів українською мовою, тим більше, що офіційно вона була під забороною.
Далі своє спілкування продовжив із завідуючою музеєм П. А. Грабовського Надією Володимирівною Скоропад. Спочатку звернувся до неї все з тією ж пропозицією пофантазувати, ким би міг бути поет, якби жив сьогодні, але в процесі розмови зрозумів, що обмежитись одним питанням, значить позбавити себе задоволення спілкування з цією чудовою жінкою.
 |
| Завідуюча музеєм П. А. Грабовського Надія Володимирівна Скоропад |
Народившись в Росії, Надія Володимирівна до школи ходила саме в Грабовському, а після її закінчення далі здобувати освіту вирушила знову до Росії. Та незабаром одружившись, знову повернулася до цього українського села і вже майже 27 років музей П. А. Грабовського – її єдине і основне місце роботи.
– Надіє Володимирівно, пам’ятаєте, як вперше познайомилися з творчістю Павла Арсеновича?
– Як і всі (посміхається). Будучи школяркою вивчала його вірш «Швачка» із шкільної програми, пам’ятаєте: «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…»? Цей вірш, як і вся поезія Грабовського, мені дуже подобались. В ті часи для проведення екскурсій залучалися учні місцевої школи, тож і я часто водила різні делегації по музею, розповідала гостям біографію поета. Після школи продовжила навчання в Росії, а коли вийшла заміж, знову повернулася до Грабовського і з тих пір працюю в музеї.
– Змінюються часи, а чи не здається Вам, що вивчення творчості поета залишається все ж на «шаблонному» рівні?
– Так, Грабовський заслуговує до себе більшої уваги. Наскільки я знаю, навіть у шкільних програмах його немає і вчителі виносять його творчість на позакласне читання, аби хоч якось донести учням вірші. А між тим Павло Арсенович заслуговує уваги не лише як поет, а як публіцист, перекладач. Ним написано багато статей, в яких він піднімав важливі проблеми освіти.
– Як вважаєте, яких життєвих принципів дотримувався П. Грабовський, якби жив у нас час?
– Думаю, в першу чергу він би був патріотом. Під час екскурсій я розповідаю гостям про його участь в організації народників «Чорний переділ», яка згодом розкололась на дві частини. Одні її учасники були переконані, що домогтися якихось змін можна лише за допомогою радикальних, терористичних заходів, а Павло Арсенович разом з іншими однодумцями не хотів крові і смертей і вважав, що результату можна досягти мирним шляхом.
– Надіє Володимирівно, пам’ятаєте, як вперше познайомилися з творчістю Павла Арсеновича?
– Як і всі (посміхається). Будучи школяркою вивчала його вірш «Швачка» із шкільної програми, пам’ятаєте: «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…»? Цей вірш, як і вся поезія Грабовського, мені дуже подобались. В ті часи для проведення екскурсій залучалися учні місцевої школи, тож і я часто водила різні делегації по музею, розповідала гостям біографію поета. Після школи продовжила навчання в Росії, а коли вийшла заміж, знову повернулася до Грабовського і з тих пір працюю в музеї.
– Змінюються часи, а чи не здається Вам, що вивчення творчості поета залишається все ж на «шаблонному» рівні?
– Так, Грабовський заслуговує до себе більшої уваги. Наскільки я знаю, навіть у шкільних програмах його немає і вчителі виносять його творчість на позакласне читання, аби хоч якось донести учням вірші. А між тим Павло Арсенович заслуговує уваги не лише як поет, а як публіцист, перекладач. Ним написано багато статей, в яких він піднімав важливі проблеми освіти.
– Як вважаєте, яких життєвих принципів дотримувався П. Грабовський, якби жив у нас час?
– Думаю, в першу чергу він би був патріотом. Під час екскурсій я розповідаю гостям про його участь в організації народників «Чорний переділ», яка згодом розкололась на дві частини. Одні її учасники були переконані, що домогтися якихось змін можна лише за допомогою радикальних, терористичних заходів, а Павло Арсенович разом з іншими однодумцями не хотів крові і смертей і вважав, що результату можна досягти мирним шляхом.
 |
| Екскурсія до музею |
На мою думку, П. Грабовський, як людина всебічно розвинута, сьогодні б займався питаннями освіти, приділяв багато уваги захисту праві жінок, дітей. Не маю сумнівів, що в який би час не жив цей чоловік, він обов’язково був поетом і у своїх віршах більше уваги приділяв саме патріотизму, жінці, матері, природі.
– Сьогодні він би відстоював українську мову?
– Безумовно. Хоч свої перші вірші він писав російською, адже українська тоді була під забороною. Саме з цієї причини йому подобалось навчатися в Харківській духовній семінарії, адже там дозволялося співати українських пісень, навіть був урок української писемності.
Згодом, його було вислано до Сибіру, Павло Арсенович і там збирав фольклор, українські вірші, пісні, приказки, все, що хоч якось пов’язано з Україною. Це яскраве свідчення того, що він любив рідну мову і сьогодні став на її захист.
– Надіє Володимирівно, Ви й досі збираєте різноманітну інформацію про П. Грабовського, можливо дізналися якісь нові факти з його біографії?
– Звичайно багато читаю, беру інформацію з різних джерел. Сьогодні вже не секрет що його шлюб з Анастасією Лук’яновою був фіктивним, відтак і стосунки їх як чоловіка з жінкою були формальними. Зрештою це почало викликати підозри у жандармерії. Тож можна сказати так, щоб уникнути неприємностей з жандармами, у Грабовських народився син Борис, який в майбутньому прославиться як винахідник.
(Будучи студенткою московських фельдшерсько-акушерських курсів, Анастасія Лук’янова взяла участь у замаху на цесаревича, і як наслідок – горезвісна Бутирка, заслання на п’ять років у Тобольськ. Там і перетнулись їхні життєві стежки. Підробляла масажами у місцевих багатіїв. Один з клієнтів узявся упадати за гарненькою медсестрою і, не зустрівши взаємності, пригрозив вислати в її рідний злиденний Ішим. Павло Арсенович, дізнавшись про це паскудство, запропонував Насті вийти за нього заміж. Шлюб був потрібний, щоб її нікуди не відправляли, а залишили біля чоловіка. Вона переживе його на півстоліття і буде тішитися тим, що син росте розумним, прославиться як винахідник – авт..)
– А життя Бориса Павловича Грабовського не пробували досліджувати?
– Намагаюся, наскільки вистачає сил і часу. Коли була жива його дружина Лідія Олексіївна, а я тільки починала тут працювати, ми з нею листувалися. А потім Радянський Союз розпався і листування припинилося.
– Сучасна молодь цікавиться творчістю, біографією поета?
– Цікавиться, але як не прикро це визнавати, не наша сільська молодь. Можливо для них все це звично, буденно, тож і не проявляють до цієї теми посиленого інтересу. А ось приїздили до нас аспіранти з Луцька, писали тут докторську дисертацію, навіть ночували у мене вдома. Для мене було відкриттям, наскільки на Західній Україні добре знають і цікавляться життям, творчістю Павла Грабовського, хоч здавалося, саме ми повинні подавати приклад такої зацікавленості.
– Безумовно. Хоч свої перші вірші він писав російською, адже українська тоді була під забороною. Саме з цієї причини йому подобалось навчатися в Харківській духовній семінарії, адже там дозволялося співати українських пісень, навіть був урок української писемності.
Згодом, його було вислано до Сибіру, Павло Арсенович і там збирав фольклор, українські вірші, пісні, приказки, все, що хоч якось пов’язано з Україною. Це яскраве свідчення того, що він любив рідну мову і сьогодні став на її захист.
– Надіє Володимирівно, Ви й досі збираєте різноманітну інформацію про П. Грабовського, можливо дізналися якісь нові факти з його біографії?
– Звичайно багато читаю, беру інформацію з різних джерел. Сьогодні вже не секрет що його шлюб з Анастасією Лук’яновою був фіктивним, відтак і стосунки їх як чоловіка з жінкою були формальними. Зрештою це почало викликати підозри у жандармерії. Тож можна сказати так, щоб уникнути неприємностей з жандармами, у Грабовських народився син Борис, який в майбутньому прославиться як винахідник.
(Будучи студенткою московських фельдшерсько-акушерських курсів, Анастасія Лук’янова взяла участь у замаху на цесаревича, і як наслідок – горезвісна Бутирка, заслання на п’ять років у Тобольськ. Там і перетнулись їхні життєві стежки. Підробляла масажами у місцевих багатіїв. Один з клієнтів узявся упадати за гарненькою медсестрою і, не зустрівши взаємності, пригрозив вислати в її рідний злиденний Ішим. Павло Арсенович, дізнавшись про це паскудство, запропонував Насті вийти за нього заміж. Шлюб був потрібний, щоб її нікуди не відправляли, а залишили біля чоловіка. Вона переживе його на півстоліття і буде тішитися тим, що син росте розумним, прославиться як винахідник – авт..)
– А життя Бориса Павловича Грабовського не пробували досліджувати?
– Намагаюся, наскільки вистачає сил і часу. Коли була жива його дружина Лідія Олексіївна, а я тільки починала тут працювати, ми з нею листувалися. А потім Радянський Союз розпався і листування припинилося.
– Сучасна молодь цікавиться творчістю, біографією поета?
– Цікавиться, але як не прикро це визнавати, не наша сільська молодь. Можливо для них все це звично, буденно, тож і не проявляють до цієї теми посиленого інтересу. А ось приїздили до нас аспіранти з Луцька, писали тут докторську дисертацію, навіть ночували у мене вдома. Для мене було відкриттям, наскільки на Західній Україні добре знають і цікавляться життям, творчістю Павла Грабовського, хоч здавалося, саме ми повинні подавати приклад такої зацікавленості.
Автор: Олександр Моцний
0 Коментарів Підписатися на цей блог