Дружина поета

Написання цього короткого нарису про дружину П. А. Грабовського стало можливим завдяки матеріалам, які нашій редакції люб’язно надіслали Борис Павлович Грабовський та його дружина з м. Фрунзе, а також колишній директор Тобольського краєзнавчого музею А. І. Щерба.

Анастасія Миколаївна Лук'янова

Вона з глибин Росії.
Він з України.
Звела їх доля в далекому, тоді непривітному Тобольську.
На перший погляд, вони й не могли не стрітись. Ще задовго до зустрічі їх єднала спільна мета. Ще тільки сходило сонце юності - на них чекало заслання.
...Село Соколовське поблизу Петропавловська. Тут, в сім’ї політичного засланця Миколи Лук’янова в 1874 році народилась донька, яку назвали Настею.
Виростала вона у тіток, бо батьки рано померли.
Що чекало її?
Відвідуючи Ішимську прогімназію, щодня віч-на-віч здибуючись з проявами провінціального життя, дівчина часто задумується над цим. Майбутнє здається сірим. Як ведеться здавна, її постараються пошвидше висватати і заміж віддати. В неї можуть не спитатись і згоди.
А вона ж уже чула про інше життя! Розмови з політичними засланцями будять в ній бажання прилучитись до боротьби, яку ведуть передові люди Росії.
Працюючи після закінчення прогімназії в шпиталі, Настя знайомиться з однією добре обізнаною з революційним рухом жінкою. Під її впливом визріває остаточне рішення їхати до Москви.

1894 рік вона зустрічає, навчаючись у Замоскворецькому повивальському закладі.

Її очолює завзята, запальна, з великими вимогами до життя молодь.

Поступово збуваються дівочі мрії. Настя стає членом нелегальних політичних гуртків, починає активно займатись підпільною роботою.

Разом з товаришами молода революціонерка готує вбивство Миколи ІІ під час коронації. Царським нишпоркам вдається довідатись про замах. В результаті п’ятьох членів терористичної організації арештовують.

Одиночна камера Бутирської тюрми. Майже рік провела в ній Настя. А потім, государь-император вьісочайше повелеть соизволил піддати Анастасію Миколаївну Лук’янову негласному поліцейському нагляду без права прожиття в столицях, столичних губерніях, університетських містах, місті Ярославлі строком на п’ять років.

Її висилають до Сибіру, в Тобольськ. Туди, де і умови життя , і клімат повинні зламати дух і здоров’ я людини.

І потяглися дні, один на одного схожі. Тяжка праця на прожиток. Обивательські плітки про неї.

Тимчасове полегшення відчувала в лікарні для бідних, де працювала безплатно.

Вдячні погляди скривджених і знедолених, що не мали гроша, щоб заплатити за своє лікування, підтримували її: хоч чимось, а все ж вона потрібна людям.

Становище Анастасії Миколаївни в Тобольську з часом ускладнювалось. Місцеві недоріки користались першою-ліпшою нагодою, щоб поглумитись над нею. Незабаром їй загрожувала висилка в Ішим, до тіток, від яких колись подалась до Москви.

В 1899 році з Якутська сюди переїхав український поет Павло Арсенович Грабовський. Худий, хворобливого вигляду, у поношеному одязі - таким вона побачила його вперше.

В тобольській бібліотеці Лук’янову знали як часту відвідувачку, а у бібліотекарки зняв невеличку кімнату новоприбулий засланець. Невдовзі вони і познайомились. Вона розказала про свої поневіряння, він - про своє страдницьке життя, роки, загублені в тюрмах та на засланні. Будучи краще обізнаним з революційним рухом, Павло Арсенович розповів останні політичні новини.

Анастасію Миколаївну полонила його нескореність, вольовитість, віра в торжество свободи.

Вони вирішили одружитись.

Угледівши їх на вулиці, обивателі судачили: молодий - хирний, кволий, а молода - як квітка.

Чи ті обивателі могли додуматись до того, що людей може єднати спільність мети?

Про одруження Павло Арсенович писав Борису Грінченку: „Раяли ви мені колись не дружитися, та я таки не послухав Вашої доброї ради і оце недавнечко одружився з одною тутешньою дівчиною, що була також на засланні, але скінчила присуд, - дівчина така, що ні вона мене, ні я її не зв’яжемо ні в чому. Через те і одружився”.

Завдяки турботам Анастасії Миколаївни підірване здоров’ я поета почало ліпшати.

Та повністю віддатись творчій роботі, він, як і раніше, не міг.

Мізерні заробітки вимагали непосильної праці, щоб проіснувати на світі білому.

Жила сім’я дружно. І батькові, і матері немало втіхи доставило народження сина Бориса. Батько часто милувався ним, любив погратись.

За наполяганням чоловіка Анастасія Миколаївна поступила вчитись до фельдшерсько-акушерської школи. Маючи гарну пам’ять, вчилась добре, хоч і була завантажена різними справами. Хотіла було припинити навчання, коли Павло Арсенович зліг в ліжко, та він не дозволив. Як і завжди, поет більше дбав не про себе, а про друзів, що його оточували.

Дні життя з Павлом Арсеновичем лишились на все життя незабутніми для російської жінки. Він допоміг їй твердіше на ноги стати, усвідомити правильний шлях боротьби. Він назавжди зостався для неї маяком, що освітлював її дальшу путь.

12 грудня 1902 року сім’ю спіткало тяжке лихо: Павло Арсенович помер. Як і заповідав,  поховала його поруч могил декабристів Муравйова, Вольфа і Башмакова. Друзі на Україні не залишили дружини та сина поета напризволяще. Вони допомогли вибратись із матеріальної скрути. Завдяки їм Анастасія Миколаївна дістала змогу закінчити школу. З А. М. Грабовської вже був знятий гласний нагляд. Та поліція не переставала її переслідувати, стежила за кожним кроком. Коли в середині 1903 року вона виїздить в Україну, - в край, про який так багато і так тепло говорив Павло Арсенович, - шпиги регулярно шлють донесення про шлях її слідування. Спершу поетова дружина поселяється в Одесі. Потім перебирається до Харкова, де  влаштовується в лікарні для чорноробочих. Вона знову включається в революційну роботу. В буремний 1905 рік переховує нелегальну літературу, організовує втечі арештованих учасників революційних подій. Завдяки її винахідливості, сміливості не один борець за народне щастя зміг продовжувати боротьбу. Змушена перейти на нелегальне становище, А. М. Грабовська живе в Києві, Жлобині, Бахмачі. Згодом працює на Лібово-Роменській залізниці. Великий Жовтень застав Анастасію Миколаївну в Киргизії. Вона від душі вітала його. Адже торжествувала справа, задля якої вона жила, для перемоги якої до скону трудився Павло Арсенович. Анастасія Миколаївна знаходиться серед тих лікарів, які всі сили, все вміння віддали Радянській владі з перших днів. Вона медичний працівник, її покликання рятувати людське життя. Через відсутність кадрів А. М. Грабовська мимохіть стає лікаремуніверсалом, робить навіть складні операції. ... Дожила поетова дружина до глибокої старості, померла на 80-му році життя. За її віку радянський уряд здійснював овіяні романтикою плани перших п’ятирічок, розгромив ворога у Великій Вітчизняній війні, зцілив понівечену фашистами землю. В останньому з листів, поміченому січнем 1954 року, вона писала: „...Так вмирати не хочеться. Життя стало таким цікавим, з великою перспективою в майбутньому. Наміри уряду грандіозні, і результати великі чекаються. Жаль, що небагато я проживу. Одне втішає мене, що в громадській роботі є і моя частка”. Так. Є і її частка.

Г. Петров

Вперед. - 1964. - 15 лютого

Джерело:Петров Геннадій. Щоденники. Нариси. Статті.

Матеріали другої науково-практичної конференції дослідників „Петровські

читання”/ Упорядники: Покидченко Л. А. (відп. упоряд.) та ін.;

Під редакцією Л. А. Покидченко. - Суми, 2016. - 977 с.